Тихий океан геологічна будова

ОКЕАНИ

У цьому розділі ви поринете в дивовижний світ океанології, яку, за словами відомого вченого-океанолога Пітера Вейля, можна назвати «поєднанням мистецтва, пригод і науки». Води Світового океану є основним джерелом одного з найважливіших ресурсів — води, яка необхідна для нормальної життєдіяльності всього живого на нашій планеті.

Світовий океан — єдиний океан на Землі. Проте в його межах можна виокремити відносно самостійні частини. У 1650 р. голландський географ Бернгард Варен уперше у своїх працях запропонував поділити Світовий океан на п’ять океанів: Тихий, Атлантичний, Індійський, Північний Льодовитий, Південний Льодовитий. У 1845 р. Британське королівське географічне товариство прийняло той самий поділ. Однак виокремлення Південного океану навколо Антарктиди викликало та продовжує викликати багато суперечок серед географів. Тому ми з вами дослідимо океани Землі за загальноприйнятим розподілом.

Для детального вивчення та порівняння природи океанів Землі скористайтеся типовим планом характеристики океанів.

Типовий план характеристики океанів

1. Географічне положення.

3. Клімат і води.

4. Органічний світ океану.

5. Природні ресурси океану та їх охорона.

6. Вплив океану на життєдіяльність людей прилеглих материків

ТЕМА 1. ТИХИЙ ОКЕАН

§ 54. Тихий океан. Географічне положення. Рельєф дна. Клімат і води

Ви дізнаєтесь:

• про особливості географічного положення та характерні риси природи Тихого океану

Пригадайте:

• основні елементи рельєфу дна Світового океану

• основні типи водних мас Світового океану та райони їх поширення

• причини утворення океанічних течій

Тихий океан — найбільший, найглибший та найдавніший серед океанів Землі. Це унікальний географічний об’єкт нашої планети. На його величезній площі могли б вільно розміститися всі материки, і при цьому залишилося б місце для ще однієї Африки!

Він утворився понад мільярд років тому та являє собою залишок давнього гігантського водного простору Панталасси.

Головні природні особливості Тихого океану — великі глибини, часті рухи земної кори, безліч вулканів на дні, величезний запас тепла в його водах, виключне розмаїття органічного світу.

1. Географічне положення та розміри.

Тихий океан простягається із заходу на схід на 19 тис. км (майже половина екватора!), а з півночі на південь — на 16 тис. км. Північна межа океану проходить через Берингову протоку. Межі з Атлантичним та Індійським океанами проведені за умовними меридіанами. Екватор поділяє Тихий океан приблизно на дві рівні частини. Океан має овальні обриси, дещо витягнутий із північного заходу на південний схід і найбільш широкий між тропіками. Розташування майже в усіх географічних поясах Землі, за винятком арктичного, зумовлює надзвичайну різноманітність його природи.

Тихий океан омиває береги всіх материків, крім Африки. Берегова лінія Північної та Південної Америки відносно вирівняна, а поблизу берегів Євразії сильно порізана. Тут лежить багато окраїнних морів: Берингове, Охотське, Філіппінське, Південнокитайське. В океані величезна кількість архіпелагів та окремих островів. На півночі й заході вони утворюють острівні дуги (наприклад Японські, Філіппінські острови). Найбільше у світі скупчення островів — Океанія — зосереджено в центральній і західній частинах океану.

Загальні відомості про Тихий океан

• Площа (разом із морями): 178,7 млн км 2 (49 % загальної площі океанів; 53 % об’єму Світового океану)

• Кількість морів: 25 (найбільше — Філіппінське, 5,7 млн км 2 )

• Кількість островів: понад 10 000

• Середня глибина: 3960 м

• Максимальна глибина: 11 022 м (Маріанський жолоб)

Рис. 1. Профіль океанічної улоговини Тихого океану (у районі 30° пн. ш.).

Рис. 2. Будова дна Тихого океану.

2. Рельєф дна.

Рельєф дна океану складний (рис. 1, 2). Значна його частина лежить на Тихоокеанській літосферній плиті, яка взаємодіє з іншими плитами. До зон їхньої взаємодії прилягають глибоководні жолоби та острівні дуги. Уздовж Маріанських островів на 1500 км простягається найглибший у світі Маріанський жолоб (11 022 м). Із системою глибоководних жолобів і гірських споруд на материках й островах, які оточують океан, пов’язаний майже безперервний ланцюг діючих вулканів, які утворюють Тихоокеанське вогняне кільце.

Континентальний шельф добре розвинений лише поблизу берегів Азії та Австралії. Материковий схил крутий, порізаний каньйонами. Ложе океану становить понад 65 % площі дна. Воно перетинається численними підводними гірськими хребтами. Найбільшими серед них є Східнотихоокеанське та Південнотихоокеанське підняття. Підводними хребтами та підвищеннями ложе океану поділене на кілька улоговин: Північна, Східна, Південна тощо. На дні океану розташовано понад 10 тис. підводних гір вулканічного походження.

Рис. 3. Температура поверхневих вод.

Рис. 4. Солоність поверхневих вод.

3. Клімат і води.

Переважна частина Тихого океану лежить в екваторіальному, субекваторіальних і тропічних поясах. Температура повітря в цих районах коливається від +16 до +24 °С. На півночі океану взимку вона опускається нижче 0 °С, а поблизу берегів Антарктиди такі показники тримаються і в літні місяці. У тропічних широтах над океаном панують пасати, у помірних широтах — західні вітри, а біля берегів Євразії утворюються мусони.

Тихий океан — найбільш неспокійний серед усіх океанів. У помірних широтах шторми, викликані сильними вітрами, спостерігаються протягом усієї холодної пори року. Часом вони виникають і влітку. У Південній півкулі, між 40° і 60° пд. ш., сильні вітри нерідко переходять в урагани, здіймаючи хвилі заввишки 35 м. У західній частині океану щороку проносяться руйнівні тропічні циклони — тайфуни, які іноді захоплюють береги Філіппінських і Японських островів, сягають території Східної та Південно-Східної Азії.

У Південній півкулі тропічні циклони спустошують береги островів Океанії, завдають шкоди східній частині Австралії. Найбільш сприятливий клімат панує в екваторіальних широтах океану. Температура повітря тут становить близько +25 °С і майже не змінюється протягом року. Тут дмуть помірні за силою вітри, іноді буває повний штиль. Урагани трапляються дуже рідко.

Розташування Тихого океану в майже всіх кліматичних поясах Землі є причиною утворення всіх типів поверхневих водних мас, крім арктичних. Через велику площу океану між тропіками середні температури його поверхневих вод вищі, ніж в інших океанах (+17. +37 °С). Середньорічна температура вод між тропіками становить +19 °С, поблизу екватора — +25. +29 °С, біля Антарктиди вона знижується до -1 °С (рис. 3). Солоність поверхневих вод коливається в межах від 30 до 35 % (рис. 4).

У південній частині океану, поблизу Антарктиди, де багато айсбергів, зустрічається велика кількість плавучої криги. На півночі Тихого океану її мало (тільки у двох морях — Охотському та Беринговому — значна частина їх поверхні взимку вкривається кригою). У Тихому океані утворюються системи течій, які нагадують два величезні кільця. Північне кільце включає Північну Пасатну, Куросіо, Північнотихоокеанську та Каліфорнійську течії; Південне — Південну Пасатну, Східноавстралійську, Перуанську та течію Західних Вітрів. Течії мають суттєвий вплив на перерозподіл тепла в океані та природу прилеглого суходолу.

Головне

• Тихий океан займає 1/3 поверхні Землі та майже 1/2 площі Світового океану; розташований по обидві боки від екватора, омиває береги п’ятьох континентів.

• Рельєф дна Тихого океану складний: на дні океану розташовані великі улоговини, розділені океанічними підняттями. Характерною рисою є надзвичайно інтенсивні сейсмічні явища та вулканізм.

• Величезні розміри Тихого океану спричинили значні відмінності в його кліматі. Це зумовило наявність у ньому майже всіх типів водних мас.

Запитання та завдання для самоперевірки

1. У чому полягають особливості географічного положення Тихого океану? 2. Береги яких материків є природними межами Тихого океану? 3. Які основні форми рельєфу дна характерні для Тихого океану? 4. Чим пояснюється різноманіття кліматичних умов Тихого океану? Які типи атмосферної циркуляції панують у різних широтах океану? 5. Якій закономірності підпорядковані зміни властивостей поверхневих водних мас в океані? 6. Назвіть та покажіть на карті найбільші течії, що формуються в Тихому океані.

Практична робота 12

Позначення географічних об’єктів та течій океанів на контурній карті.

Позначте на контурній карті географічні об’єкти та течії Тихого океану: рельєф: Східнотихоокеанське підняття, Північно-Західна, Північно-Східна улоговини; течії: Північна та Південна Пасатна, Куросіо, Західних Вітрів, Каліфорнійська, Перуанська, Північнотихоокеанська, Східноавстралійська.

Працюємо самостійно

Уявіть, що ви працюєте у складі міжнародної наукової експедиції, яка досліджує дно Тихого океану на підводному човні «Пасіфік». Опишіть свої спостереження та враження у формі невеликої науково-популярної статті.

Источник

Мандри

Географія, природа, світ навколо нас.

Географія, природа, світ навколо нас.

Геологічна будова та рельєф дна Тихого океану.

Геологічна будова дна найбільшого в світі океану характеризується своєю складністю. Це пояснюється тим, що у формуванні дна океану приймають участь три великі за розмірами літосферні плити, серед яких Тихоокеанська, Індо-Австралійська, Антарктична, та три менші, а саме: Філіппінська, Наска та Кокос. На межі всіх цих літосферних плит знаходяться рифтові зони. На межі Тихоокеанської плити із сусідніми літосферними плитами формується Тихоокеанське вогняне кільце, яке характеризується підвищеною сейсмічністю і вулканічною активністю. Тут зосереджена найбільша кількість вулканів, серед яких найвідоміші Ключевська Сопка, Фудзіяма, Попокатепетль.

Шельфова зона в Тихому океані займає лише 10% всієї площі океану, а в східній частині океану шельф майже відсутній або охоплює менше кількох десятків км. Материковий схил доволі круто обривається до ложа океану, в багатьох місцях утворюючи підводні каньйони. Такий рельєф особливо чітко виражений біля берегів Каліфорнії.

Перехідна зона утворює майже суцільне коло і займає 13,5% загальної площі дна океану. Будова перехідної зони східної частини дещо відрізняється від перехідної зони західної частини океану. Західна частина складається з трьох основних елементів, серед яких улоговини окраїнних морів, острівні дуги та глибоководні жолоби. Прикладом можуть слугувати Алеутська, Курило-Камчатська, Японська та інші подібні перехідні області. Перехідна зона східної частини океану складається лише з глибоководних жолобів. До перехідної зони східної частини Тихого океану відносяться Центральноамериканська та Перуансько-Чилійська перехідні області.

Ложе океану займає більше 65% загальної площі дна океану і складається з улоговин глибиною від 3 до 7 тис. м. та підвищень, що їх розділяють. Більшість океанічних улоговин мають горбистий рельєф. Більшість підвищень утворюють підводні гори вулканічного походження з плоскими вершинами – так звані гайоти.

Фізична карта Тихого океану

Серединно-океанічні хребти займають близько 11,5% всієї площі дна Тихого океану і простягаються в рифтовій зоні. Частина серединно-океанічних хребтів та підводних гір вулканічного походження формують підводний фундамент островів. Прикладом можуть слугувати Гавайські острови утворені в межах Гавайського хребта.

Коментувати Скасувати відповідь

Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.

Источник

Тихий океан геологічна будова

Логін або e-mail:

Пароль: Я забув пароль

Запам’ятати мене на 2 тижні

Логін або e-mail:

Офіційна назва: Тихий океан. Загальна площа : 178 620 000 кв.км. Берегова лінія: 135 663 км. Об’єм води: 710 000 000 куб.км.

Тихий океан не випадково іменується Великим, у нім зосереджено більше половини об’єму води Світового океану. Це — перший по величині, найбільший за площею і глибинами океан на земній кулі. Його площа — 178,62 млн. км 2 , що на декілька мільйонів квадратних кілометрів більше площі земної суші і більш ніж в два рази перевищує площу Атлантичного океану. Розташований між материками Євразією і Австралією на Заході., Північною і Південною Америкою на Сході, Антарктидою на Півдні. Морські кордони океану проходять: з Північним Льодовитим океаном — по протоці Берінга, від мису Пеек (півострів Чукотка) до мису Принца Уельського (півострів Сьюард на Алясці); з Індійським океаном — по північній околиці Малаккської протоки, західному берегу острова Суматра, південним берегам островів Ява, Тимор і Нова Гвінея через протоки Торреса і Басса, уздовж східного побережжя Тасманії і далі, дотримуючись гряди підводних поднятій, до Антарктиди (мис Уїльям на Березі Отса); з Атлантичним океаном — від Антарктичного півострова (Антарктида) по порогах між Південними островами Шетлендськими до Вогненної Землі.

Ширіна Тихого океану від Панами до східного побережжя о.Мінданао складає 17 200 км., а протяжність з півночі на південь, від Берінг протоки ка Антарктиди — 15 450 км. Він тягнеться від західних берегів Північної і Південної Америки до східного побережжя Азії і Австралії. З півночі Тихий океан майже повністю замикається сушею .

Найбільша глибина Тихого океану (і всього Світового океану) 11 022 м в аріанському жолобі. Через Тихий океан приблизно по 180-му меридіану проходіт лінія зміни дати.

Фізіко-географічні характеристики.

Зазвичай Тихий океан ділять на дві області — Північну і Південну, які граничать по екватору. Деякі фахівці вважають за краще проводити кордон по осі екваторіальної протівотечії, тобто приблизно по 5° північної широти. Раніше акваторія Тихого океану частіше підрозділялася на три частини: північну, центральну і південну, кордонами між якими служили Північний і Південний тропіки.

Моря Тихого океану розташовані головним чином на його північно-західних і західних околицях. Тут знаходяться напівзамкнені Берингове, Охотське, Японське, Східно-Китайське, Жовте і Південно-Китайське моря, Внутрішнє Японське море (Сето-найкай), міжостровні моря — Суду, Сулавесі (Целебес), Молуккське, Сіркам, Банда, Флорес, Яванець і Саву, околичні моря — Коралове і Тасманове. На Сході розташовано напівзамкнена Каліфорнійська затока; біля берегів Антарктиди — околичні моря Роса, Амундсена, Беллінсгаузена.

Окремі ділянки океану, розташовані між островами або виступами суші, мають свої назви. До найбільш крупних акваторій Тихоокеанського басейну відносяться море Беринга на півночі; затока Аляска на північному сході; затоки Каліфорнійська і Теуантепек на сході, біля берегів Мексики; затока Фонсека біля берегів Сальвадору, Гондурасу і Нікарагуа і декілька південніше — Панамська затока. Біля західних берегів Південної Америки є всього декілька невеликих заток, наприклад Гуаякиль біля берегів Еквадору.

У західній і південно-західній частинах Тихого океану багаточисельні крупні острови відокремлюють від основної акваторії безліч міжостровних морів, таких як Тасманово море на південному сході від Австралії і Коралове море біля її північно-східних берегів; Арафурське море і затока Карпентарія на північ від Австралії; море Банда на північ від острова Тимор; море Флорес на північ від однойменного острова; Яванське море на північ від о.Ява; Сіамська затока між півостровами Малакка та Індокитай; затока Бакбо (Тонкинська) біля берегів В’єтнаму і Китаю; Макассарська затока між островами Калімантан і Сулавеси; моря Молуккське і Сулавеси відповідно на схід і півночі від о.Сулавесі; нарешті, Філіппінське море на схід від Філіппінських о-вів.

Особливий район на південному заході північної половини Тихого океану — море Сулу в межах південно-західної частини Філіппінського архіпелагу, де також є безліч невеликих заток, бухт і напівзамкнені моря (наприклад, море Сибуян, Мінданао, Вісаян, бухта Маніла, затоки Ламон і Лейте). Біля східного берега Китаю розташовані Східно-Китайськоє і Жовте моря; останнє утворює на півночі дві затоки: Бохайвань і Західно-корейську. Японські острови відокремлені від півострову Корея Корейською протокою.

У цій же північно-західній частині Тихого океану виділяються ще декілька морів: Внутрішнє Японське море серед південних Японських островів; Японське море на захід від них; північніше — Охотське море, що з’єднується з Японським морем Татарською протокою. Ще далі на північ, безпосередньо на південь від півострову Чукотка, знаходиться Анадирська затока.

Найбільшу скруту викликає проведення кордону між Тихим і Індійським океанами в районі Малайського архіпелагу. Жодна із запропонованих кордонів не могла задовольнити одночасно ботаніків, зоологів, геологів і океанологів. Деякі учені вважають кордоном розділу лінію Уоллеса, яка проходить через Макасарську протоку. Інші пропонують проводити кордон через Сіамську затоку, південну частину Південно-Китайського моря і Яванського моря.

Островів по кількості близько 10 тисяч і площа їх серед островів океанів займає перше місце. По околицях Тихого океану (головним чином в західній частині) розташовані архіпелаги і ланцюги островів: Алеутські, Курильські, Сахалін, Японські, Філіппінські, Молуккські, Зондські, Фіджі, Тонга, Нова Зеландія і багато інших; у відкритій частині — багаточисельні острови вулканічного (Маркизські, Гавайські, Самоа, Галапагос і ін.) і коралового (Маршаллові, Гілберта, Токелау, Фенікс, Лайн, Туамоту і ін.) походження, а також острови — підняті рифи (Маркус, Уейк, Науру, Ошен, Тонгарева і ін.).

Береги Тихого океану настільки розрізняються від місця до місця, що важко виділити які-небудь загальні межі. За винятком крайнього півдня, побережжя Тихого океану обрамувало кільцем заснулих або час від часу діючих вулканів, відомих як «Вогненне кільце». Велика частина берегів утворена високими горами, так що абсолютні відмітки поверхні різко міняються на близькій відстані від берега. Все це свідчить про наявність по периферії Тихого океану тектонічно нестабільної зони, щонайменші переміщення в межах якої є причиною сильних землетрусів.

На півночі найглибше розрізають сушу затоки Пьюджет-Саунд і Сан-Франциско і протока Джорджія. На більшій частині південно-амеріканського узбережжя берегова лінія згладжена і майже ніде не утворює бухт і заток, за винятком затоки Гуаякіль. Проте на крайній півночі і крайньому півдні Тихого океану існують дуже близькі по будові ділянки — архіпелаг Олександра (південна Аляска) і архіпелаг Чонос (біля берегів південного Чилі).

Для обох районів характерні багаточисельні острови, великі і малі, з обривистими берегами, фьордамі і фьордообразнимі протоками, створюючими затишні бухти. Остання ж частина тихоокеанського побережжя Північної і Південної Америки не дивлячись на велику протяжність представляє лише обмежені можливості для судноплавства, оскільки там дуже мало зручних природних гаваней, а побережжя часто відділяється гірським бар’єром від внутрішньої частини материка.

У Центральній і Південній Америці гори утрудняють повідомлення між заходом і сходом, ізолюючи нешироку смугу Тихоокеанського побережжя.

На півночі Тихого океану море Берінга більшу частину зими скуто льодами, а побережжя північного Чилі на значному протязі є пустелею; цей район відомий своїми родовищами мідної руди і натрієвої селітри. Райони, розташовані на крайній півночі і крайньому півдні американського побережжя, — затока Аляска і околиці мису Горн, — здобули погану славу своєю штормовою і туманною погодою.

Західне узбережжя Тихого океану істотно відрізняється від східного; береги Азії мають безліч заток і бухт, в багатьох місцях створюючих безперервний ланцюг. Багаточисельні виступи різного розміру: від таких крупних півостровів, як Камчатка, Корейський, Ляодунський, Шаньдунський, Лейчжоубаньдао, Індокитай, до незліченних мисів, що розділяють дрібні бухти. До азіатського побережжя також приурочені гори, але вони не дуже високі і зазвичай декілька віддалені від берега.

Ще важливіше те, що вони не утворюють суцільних ланцюгів і не є бар’єром, що ізолює прибережні райони, як це спостерігається на східному березі океану. На заході в океан впадає багато крупних річок: Анадирь, Пенжіна, Амур, Ялуцзян (Амноккан), Хуанхе, Янцзи, Сицзян, Юаньцзян (Хонгха — Червона), Меконг, Чаупхрая (Мінам). Багато із цих річок утворили обширні дельти, де проживає багаточисельне населення. Река Хуанхе виносить в морі так багато наносів, що її відкладення утворили перемичку між берегом і крупним островом, створивши таким чином Шаньдунський півострів.

Ще одна відмінність між східним і західним побережжям Тихого океану полягає в тому, що західний берег охоплен величезною кількістю островів різного розміру, часто гористих і вулканічних. До цих островів належать Алеутські, Командорські, Курильські, Японські, Рюкю, Тайвань, Філіппінські (їх загальна кількість перевищує 7000); нарешті, між Австралією і півостровом Малакка знаходиться величезне скупчення островів, за площею порівнянне з материком, на яких розташована Індонезія. Всі ці острови мають гірський рельєф і входять до складу Вогненного кільця, що ніби охоплює Тихий океан.

Лише небагато крупних річок американського континенту впадають в Тихий океан — цьому перешкоджають гірські хребти. Виняток становлять деякі річки Північної Америки — Юкон, Куськоквім, Фрейзер, Колумбія, Сакраменто, Сан-хоакин, Колорадо.

Рельєф і геологічна будова дна.

Підводні околиці материків, що оточують Тихий океан, відрізняються складністю рельєфу і геологічної будови; ширина шельфів — від декількох десятків км. (біля Американських берегів) до 700-800 км. (біля моря Берінга, Східно-Китайськоу і Південно-китайському морях), а глибина їх зовнішнього краю — від 150 до 500 м. Материкові схили круті, часто ступінчасті, розчленовані каньйонами; у них оголюються древні породи різного віку. По північній і західній периферії Тихий океан, від півострова Аляска до Нової Зеландії, протягується система улоговин околичних морів, острівних дуг і жолобів глибоководних океанічних, що захоплює і область Австрало-азіатських морів і утворює в сукупності сучасний геосинклінальний пояс. Для цієї обширної площі характерні контрастний рельєф, активний вулканізм, інтенсивна сейсмічна діяльність, складне чергування ділянок кори океанічного, континентального і перехідного типів. Найбільші глибини улоговин морів (Берінг, Охотського, Японського, Южно-китайського, Сулу, Сулавеси, філіппінського, Коралового і ін.) вагаються в межах 3500-7500 м. Для багатьох угловин дуже характерні значні піднесення.

Острівні дуги представлені однією або двома ланцюгами островів, причому на зовнішніх сучасний вулканізм відсутній; На Південь від Японії вони розділяються на дві гілки, обрамувавши Філіппінську улоговину. З острівними дугами зв’язані глибоководні жолоби, яким відповідають максимальні глибини Тихого океану: Алеутська (7822), Куріло-камчатська (9717), Японська (8412), Ідзу-бонінська (9810), Маріанська (11 022), Філіппінська (10 265), Новобрітанська (8320), Бугенвільська (9103), Тонга (10 882) Тонга (10 882), Кермадек (10 047) і ін. Уздовж Південної і Центральної Америки і півострова Каліфорнія проятягаються жолоби Перуанський (6601 м-код) і Чилійський (8069 м-кодів). Центрально-амеріканська (6489 м-кодів) і Цедрос (6225 м-кодів), на Півночі жолоби в рельєфі не виражені. Глибоководним жолобам відповідають виходи на поверхню грандіозних розломів, круто нахилених убік материків, які глибоко врізаються у верхню мантію (зони Беньоффа). Уздовж жолобів проходить так звана андезітова лінія — кордон розвитку андезітового вулканізму.

В межах ложа Тихого океану (океанічних плит, або талассократонов) знаходяться розділені крупними підняттями обширні улоговини: Північно-східна, Північно-західна, Східно-маріанська, Західно-каролінська і Східно-каролінськая, Меланезійська, Центральна, Південна, Беллінсгаузена, Чилійська, Перуанська і ін. Глибини улоговин від 4000 до 7000 м, вони мають переважно горбисте дно з групами і ланцюгами підводних гір; абіссальні рівнини розвинені в північно-східній частині Тихий океан і біля підніжжя Антарктиди.

Найбільша структура Тихого океану — Східно-тіхоокеанське підняття, що входить в світову систему средінно-океанічних хребтів, але на відміну від інших хребтів цієї системи воно розділяє океан на дві асиметричні частини і позбавлено чітко вираженої рифтової долини; має відгалуження — хребти Галапагосський, Кокосовий, Макуорі; на його продовженні до Півночі знаходиться Каліфорнійська затока.

До великих поднятій ложа Тихий океан відносяться вулканічні вали і хребти: Лайн, Гавайський, Імператорських гір, Маркус-неккер, Каролінський, Маршаллових островів, Туамоту і ін., брилові піднімання Шатського, Маніхики і ін. Багато з них увінчані вулканічними горами, гайотом, островами; найбільші з них — Гавайські острови з діючими вулканами.

Східна частина Тихого океану і Східно- Тихоокеанське підняття пересікають багаточисельні зони розломів великої протяжності субширотного і північно-західного простирання із значними горизонтальними зсувами: Мендосино, Маррі, Молокаї, Кларьон, Кліппертон, Галапагос, острови Пасхи, Елтанін і ін., в рельєфі виражені уступами, ланцюгами гір.

Поширення донних опадів тісно пов’язане з тектонікою і рельєфом дна, підпорядковане циркумконтінентальной, вертикальною і кліматичною зональностям. Теригенні уламкові (піски, алеврити) і глинисті осідання розвинені на підводних околицях материків, в улоговинах морів, глибоководних жолобах і суміжних частинах ложа океану.

Для Тихого океану характерна складна система лінійних магнітних аномалій — запис історії розвитку земної кори. Тихий океан — прадавній океан Землі, хоча дно його молоде.

Корисні копалини

На багатьох шельфах Тихий океан ведуться пошуково-розвідувальні роботи на нафту і газ; нафтові родовища, що розробляються, розташовані поблизу Каліфорнії, в затоці Кука (Аляска), в Японському, Південно-Китайському, Яванському і Тасмановому морях. На ложі Тихого океану найбільш перспективні поклади залізо-марганцевих конкрецій на глибині 3,5-5,5 км.

Багато країн, прилеглих до басейну Тихий океан, ведуть пошуки або видобуток коштовних мінералів з прібрежно-морських розсипів: циркону, рутилу, ільменіту, монацитув, тітаномагнетіту, каситериту (Австралійський Союз, США, Японія, Індонезія, Малайзія, Таїланд і ін.).

Клімат

Велика протяжність Тихий океан з Півночі на Південь визначає різноманітність його клімату — від екваторіального до субарктичного на Півночі і антарктичного на Півдні. Значно більша частина поверхні океану, приблизно між 40° північної широти і 42° південної широти, розташовується в поясах екваторіального, тропічного і субтропічного клімату. Тихий океан розташований у всіх кліматичних поясах. При русі від екватора до полюсів температура знижується від 24°с (біля екватора) до 0° (у районі Антарктиди).

На клімат Тихого океану і прилеглих територій великий вплив оказують пасати, пануючі в тропіках, і західні вітри, що дмуть в помірних широтах.

Влітку з океану на сушу дмуть змінні вітри — мусони, що роблять вплив на клімат східних берегів Євразії. Максимальна кількість опадів на території океану випадає в західній частині екваторіального поясу (до 3000 мм), а мінімальне — в східній (близько 100 мм). У західній частині океану, яка знаходиться під впливом мусонів з їх раптовими капризами, виникають тайфуни і урагани. Особливо сильні вітри спостерігаються в південних помірних широтах, де повторюваність штормів складає 25-35%, у північних помірних широтах взимку — 30%, літом — 5%.

На всьому просторі Тихого океану, розташованому північніше 40° південної широти, спостерігаються істотні відмінності в температурі повітря між східною і західною частинами океану, викликані відповідним пануванням теплих або холодних течій і характером вітрів.

Середня річна кількість опадів в екватора більше 3000 мм, в помірних широтах — 1000 мм на Заході і 2000-3000 мм на Сході. Найменьша кількість опадів (100-200 мм) випадає на східних околицях субтропічних зон високого тиску атмосфери; у західних частинах кількість опадів збільшується до 1500-2000 мм.

Тумани притаманні для помірних широт, особливо части вони в районі Курильських островів.

Течії в Тихому океані утворюють два кільця. Північне — Північно Пасатне, Куросіо, Північно Тихоокеанське, Каліфорнійське. Ці течії рухаються за годинниковою стрілкою. Південне кільце включає Південне Пасатне, Східно-австралійське, Перуанське і течії Західних вітрів. Це кільце течій рухається проти годинникової стрілки.

Середня температура поверхневих вод Тихого океану (19,37 °С) на 2 °С вище за температуру вод Атлантичного і Індійського океанів, що є результатом відносно великих розмірів тієї частини площі Тихий океан, яка розташована в широтах (понад 20 ккал/см 2 в рік), що добре прогріваються, і обмеженості зв’язку з Північним Льодовитим океаном.

На території Тихого океану присутні всі типи водних мас, окрім арктичних. У Тихому океані кількість опадів більше, ніж води, що випаровується. З врахуванням річкового стоку сюди щорік поступає понад 30 тисяч км 3 прісної води і як наслідок цього — солоність вод цього океану набагато менше, ніж в Атлантичному океані. У високих широтах, в Антарктиди до широти 40° зустрічаються айсберги.

Щільність води на поверхні океану досить рівномірно збільшується від екватора до високих широт відповідно до загального характеру розподілу температури і солоності: біля екватора 1.0215-1.0225г/см 3 , на Півночі — 1.0265 г/см 3 і більш, на Півдні — 1.0275 г/см 3 і більш. Колір води в субтропічних і тропічних широтах синій, прозорість в окремих місцях більше 50 м. У північних помірних широтах переважає темно-голубий колір води, в берегів — зеленуватий, прозорість 15-25 м. У антарктичних широтах колір води зеленуватий, прозорість до 25 м.

Приливи в північній частині Тихий океан переважають неправильні півдобові (висота до 5,4 м-коду в затоці Аляска) і півдобові (до 12,9 м-коду в Пенжінської губі Охотського моря). В островів Соломона і в частини берега Нової Гвінеї приливи добові, величиною до 2,5 м. Найбільш сильне вітрове хвилювання наголошується між 40 і 60° південної широти, в широтах панування західних штормових вітрів («ревучі сорокові»), в Північній півкулі — північніше 40° північної широти. Максимальна висота вітрових хвиль в Тихому океані 15 м-кодів і більш, довжина понад 300 м. Характерні хвилі цунамі, що особливо часто відзначаються в північній, південно-західній і південно-східній частинах океану.

Тваринний і рослинний світ Тихого океану

Флора і фауна Тихого океану неймовірно багата і всіляка. По кількості видів і за загальною чисельністю особин Тихий океан перевершує інші океани. У Тихому океані діють ті ж закони поширення тварин і рослин, як і в інших океанах: у холодних і помірних зонах менше видова різноманітність, але більше чисельність особин кожного виду; у тропіках нечисленність кожного виду окремо викупається кількістю представлених там видів. Тварини і бактерії населяють всю товщу вод і дно океану. Найрясніше розвивається життя в зоні шельфу і особливо біля самих берегів на малих глибинах, де в помірних поясах океану всіляко представлені флора бурих водоростей і багата фауна молюсків, черв’яків, ракоподібних, голкошкірих і ін. організмів. У тропічних широтах для мілководої зони характерний повсюдний і сильний розвиток коралових рифів, біля самого берега — мангрових чагарників.

Для порівняння: у холодному морі Беринга налічується близько 50 видів прибережних водоростей, а в теплих водах Малайського архіпелагу — більше 800 видів. При цьому загальна маса водоростей Берингового моря набагато перевищує загальну масу у водах Малайського архіпелагу.

У північних морях Тихого океану відомо близько 4 тис. видів тварин (в т.ч. 800 видів риб), а в тропічних морях західної частини океану налічується не менше 40-50 тис. видів (в т.ч. 2000 видів риб). В цілому фауна Тихого океану налічує близько 100 тис. видів тварин. Багатообразна і глибоководна фауна Тихого океану.

Описано близько 200 видів тварин, що мешкають в Тихому океані на глибині більше 7000 м. Досліджені і глибини понад 10000 м (у Тихому океані виявлено декілька місць, де глибина океану перевищує відмітку в 10 000 м -Маріанська, Філіппінський жолоб у Філіппінських островів і западини Кермадек і Тонга біля моря Фіджі). Дослідникам удалося описати 20 видів тварин, що мешкають на таких глибинах.

Теплі води океану сприяють розвитку коралів, яких тут безліч. Уздовж східних берегів Австралії протягнувся Великий Бар’єрний риф — найкрупніший «хребет», створений організмами. У північних водах мешкають лососеві риби і краби.

Серед прибережних водоростей — макрофітів — в помірних поясах особливо виділяються великою кількістю фукусовиє і ламінарієвиє. У тропічних широтах їх змінюють бурі водорості — саргасси, зелені, — каулерпа і галімеда і ряд червоних водоростей.

Планктонні і донні тварини служать рясним кормом для риб і морських ссавців (нектон). Тихий океан дає майже половину світового улову морепродуктів. До важливих промислових риб Тихого океану відносяться здобуваємі також і в Атлантиці оселедець, анчоуси, скумбрія, сардини, морські окуні, тунці, камбали, тріска, а також строго тихоокеанські види — далекосхідні лососі і сайра. Важливе значення має промисел двостулкових і головоногих молюсків (устриці, морські гребінці, кальмари). ракоподібних (камчатський краб, омари), морських ссавців (морські котики) і водоростей (ламінарія).

Історія дослідження

Історія дослідження Тихого океану ділиться на 3 періоди: від древніх плавань до 1804, з 1804 по 1873 і з 1873 до середини 70-х рр. 20 сторіччя. Перший період характеризується вивченням розподілу води і суші в цій частині земної кулі, встановленням кордонів Тихого океану і його зв’язку з іншими океанами.

Цей період почався за декілька століть до н. е., охопив епоху Великих географічних відкриттів і російських подорожей і досліджень в північній частині океану (плавання Ф. Магеллана в 1520-1521, А. Тасмана в 1642-43, С. І. Дежнева в 1648, В. Берінга і А. І. Чирікова в 1728, 1741, і ін.), плавання англійця Дж. Кука (1768-71, 1772-75, 1776-79). Було обстежено майже весь простір Тихого океану, окрім його південного кордону.

Магеллан відкрив Тихий океан восени 1520 років і назвав океан Тихим, «тому що, — як повідомляє один з учасників, за час переходу від Вогненної Землі до Філіппінських островів, більше трьох меяцев — ми жодного разу не зустріли анінайменшої бурі».

У другому періоді проводилися вивчення фізичних властивостей води і глибоководні дослідження Тихого океану, початок яких належав першій російській кругосвітній експедиції І. Ф. Крузенштерна і Ю. Ф. Лісянського на судах «Надія» і «Нева» (1804-1806).

Третій період характеризується розвитком комплексних океанологічних досліджень спеціальними експедиціями і береговими станціями, організацією океанологічних наукових установ і міжнародних об’єднань.

Перша океанологічна експедиція — плавання англійського судна «Челленджер» (1872-76), потім плавання С. О. Макарова на «Витязі» (1886-1889), «Альбатроса» (1888-1905), «Планет» (1906-07) і ін. У 1920 Японія почала систематичні роботи в районі Куросіо. У відкритій частині Тихий океан крупні експедиційні дослідження проводилися судами Японії — «Манею» (1925-28). «Синтоку Мару» (1930-32), «Сюмпу Мару» (1928-30, 1933-35), судами США — «Карнеги» (1928-29), «Оглала» (1935), «Бушнелл» (1937-40), «Бушнелл» (1937-40), Великобританії — «Діськавері II» (1932-33), і ін. Почалися дослідження Тихого океану радянськими експедиціями на судах»Вітязь»(з 1949), «А. І. Воєйков» (з 1959), «Ю. М. Шокальський» (з 1960), «Академік Сергій Корольов» (1970), на яких вперше став проводитися широкий комплекс геофізичних досліджень, направлених на вивчення гідросфери і високих шарів атмосфери. Одночасно велися дослідження експедиціями США на судах «Хорайзн» (з 1946), «Х’ю М. Сміт» (з 1950), «Спенсер Ф. Берд» (з 1946) і ін.

Особливе значення мали спостереження за планом «Норпак» в серпні 1955 і «Еквапак» (у подальші роки), за програмою Міжнародного геофизичного року (МГГ) і Міжнародної геофізичної співпраці (з 1957), а також за програмою Міжнародних досліджень Куросіо і прилеглих районів (з 1965). Виконання цих програм дозволило об’єднати і синхронізувати роботу великого числа експедиційних судів різних країн.

Матеріали, зібрані в період МГГ, дали можливість складання нових батиметричних і морських навігаційних карт Тихий океан Велику цінність представляють також роботи по глибоководному бурінню, що проводяться з 1968 на американському судні «Гломар Челленджер», роботи про переміщення водних мас на великих глибинах, біологічні дослідження. Матеріали, зібрані в період МГГ, дали можливість складання нових батиметричних і морських навігаційних карт Тихий океан Велику цінність представляють також роботи по глибоководному бурінню, що проводяться з 1968 на американському судні «Гломар Челленджер», роботи про переміщення водних мас на великих глибинах, біологічні дослідження.

Економіко-географічний нарис.

Загальна характеристика. Водні простори Тихого океану, його острови, прибережні райони материків Азії, Австралії, Південної і Північної Америки, Антарктиди охоплюються поняттям Тихоокеанський басейн. На Азіатському побережжі Тихого океану знаходиться територія Росії, Китаю, КНДР і Південної Кореї, В’єтнаму, Кампучії (Камбоджа), Таїланду, Малайзії; на прилеглих до материка островах і острівних групах розташовані Японія, Філіппіни, Індонезія, Сінгапур. Води Тихого океану омивають східне побережжя Австралійського Союзу. У Північній Америці на Тихоокеанському побережжі знаходяться США, Канада, Мексика; уздовж берегів Тихого океану в Центральній Америці — ланцюг малих держав: Гватемала, Сальвадор, Нікарагуа, Коста-Ріка, Панама; на побережжі Південної Америки — Колумбія, Еквадор, Перу, Чилі. В межах Океанії розташовані незалежні держави Нова Зеландія, Папуа — Нова Гвінея, Західна Самоа, Науру, Тонга, Фіджі; французькі володіння — Полінезія, Нова Каледонія, острови Уолліс і Футуна; британські володіння — острови Гілберта і Елліс, Соломон, Піткерн; володіння США — Гуам, Мідуей, Східна Самоа, Уейк; володіння Австралійського Союзу — острів Норфолк; Новій Зеландії — острови Кука, Ніуе, Токелау і британське для франко співволодіння — кондомініум Нові Гебріди; територія, підопічна ООН (під управлінням США), — Каролінські, Маршаллови і острови Маріанськие; Гавайські острови — штат США.

Країни Тихого океану володіють величезним економічним потенціалом. Тут зосереджені багатющі біологічні і мінеральні ресурси, велике сільсько-господарське виробництво, у тому числі продукція тропічного і субтропічного землеробства, і значна промисловість. Через Тихий океан пролягають життєво важливі морські і повітряні комунікації, зв’язуючі чотири материки. На Тихий океан доводиться найбільш значна частина океанського улову риби і морепродуктів. У країнах басейну Тихий океан зосереджено крупний видобуток нафти, газу, вугілля, бокситів, залізняку, марганцю, хромитів, мідних руд, олова, поліметалічних руд, вольфраму, нікелю, кобальту, сірки, рідкоземельних і радіоактивних елементів.

Країни Тихого океану є джерелом здобуття великої кількості деревини хвойних (США, Канада, Росія) і ін. коштовних порід дерев (янга, сала, тика і ін.), заготовлюваною переважно в Індонезії, на Філіппінах, хінної кори (Філіппіни, Індонезія). Країни Тихого океану дають значну продукцію кокосової і олійної пальм, арахісу, сої, цукрового очерету, рису, пшениці, бавовни, а також натурального каучуку (90% світовій продукції; Малайзія, Індонезія, Китай). Велика частина тваринницької продукції поступає на світовий ринок з Австралії і Нової Зеландії (м’ясо, шерсть, масло). Після 2-ої світової війни 1939-45 розвиток старих індустріальних районів капіталістичних країн, виникнення нових індустріальних центрів в соціалістичних країнах, що розвиваються, привели до зростання питомої ваги тихоокеанських країн в світовому промисловому виробництві. Крупним промисловим потенціалом володіє Японія, до Тихого океану виходить важливий промисловий Західний район США.

Судноплавство розвивається головним чином за рахунок зростання об’єму морських вантажних перевезень. Трансокеанські дороги зв’язують материки Азію, Америку, Австралію. Виділяються два напрями найбільш інтенсивного судноплавства — морські дороги, що пов’язують Північну Америку з Азією, включаючи трансокеанські судноплавні лінії з Європи; судноплавні дороги, що пов’язують Азію з Австралією і Південною Америкою, включаючи морські дороги з Індійського океану.

Міжокеанські дороги виходять до Індійського океану через протоки Малаккський і Зондський, до Атлантичного океану — через Панамський канал, до Північного Льодовитого океану — через протоку Берінга.

Прибережні морські дороги служать як для міжнародних перевезень, так і для каботажних — між портами однієї країни. За умовами судноплавства в Тихому океані розрізняють 6 зон: центральну частину океану, головною базою якої є Гавайські острови; прибережну зону Східної Азії з прилеглими островами (Радянський Далекий Схід і Японія); зону Південно-китайського моря і вод Індонезії; зону морських вод Австралії і Південної Океанії; зону прибережних вод Латинської Америки і Панамського каналу; зону прибережних Північної Америки.

Основу морських вантажоперевезень складають нафта (з басейну Індійського океану, з Індонезії), лісоматеріали (з Індонезії, Канади, СРСР, США), металлоруди (з Австралійського Союзу, Канади, Малайзії, Індонезії, Таїланду і ін.), продовольство і з.-х. сировина (із США, Австралійського Союзу, Канади, Індонезії, з островів Океанії і ін.).

Висновок

Тихий океан грає важливу роль в житті багатьох країн. Половина світового улову риби доводиться на цю акваторію, значну частину його складають різні молюски, краби, креветки, кріль. У деяких країнах на морському дні вирощують молюсків, різні водорості, які використовуються як їжа. На шельфі Тихого океану ведуть розробку розсипів металів, нафти. Через цей океан проходять важливі морські дороги, протяжність цих трас велика.

Населення, що живе на островах Тихого океану, в основному належить до екваторіальної раси, але є і прийшлі народи. Зайняті вони в основному землеробством, полюванням і рибальством.

Господарська діяльність людини привела до забруднення вод океану і до винищування деяких видів тварин. Так, в XVIII столітті були винищені морські корови, на межі винищування знаходяться котики і кити. Велику небезпеку представляє забруднення вод нафтою, відходами промисловості.

Источник